Я пережила выпускной...

Як і обіцяла, ділюсь враженнями про перебутий випускний вечір. Я собі звісно уявляла, що то буде щось незвичне, але щоб настільки незвичне…
І проведу порівняння між італійським випусним і українським, як мене і попросила блогер Карпатська Мавка.
Отож, почну з мінусів: в Італії випускного як такого не буває. Ми зустрілись просто з’їсти піци. Хто з дівчат вважав це святом – одягнувся елегантно, хто ні – прийшли в джинсах. Організація не дуже, розваг не було. Просто спільний, дечим веселий вечір. Розійшлись теж швидко, бо коли з’їли піци, прогулялись по центральній площі, вже і не було що робити. Словом – вечір для галочки.
Плюси: ми тоді запросили викладачів, з якими по-дружньому сиділи всі в перемішку хто де. Найпам’ятніше мені закарбувалась фраза від мого викладача з математики: «Врублевська Ви сьогодні так виглядаєте, що якби я був хоч на 30 років молодший – я б у Вас закохався» і моя відповідь: «Це мабуть найкращий комплімент, який може зробити людина, якась ось уже 35 років в цьому світі не помічає нічого, крім математики»; – «Будьте певні, це саме так :)». Ми тоді не пили. Просто не брали собі навіть пива, веселий настрій в людей був і без випивки, в ній не було ніякої потреби.
Тепер щодо українського випускного… чорт, переповісти все буде складно.
Ми були в ресторанчику «Галицькі витребеньки», що в Зимній Воді, загалом закладом я задоволена, кухня там смачна, музика весела (але російської попси як на мене забагато, хоч її замовляли гості).Все було наче за типовою схемою: сіли за стіл, випили, почали їсти, потім пофотографувались, потанцювали… Але для мене видався доволі чудернацький вечір. І, постійні читачі, вгадайте хто (!) сидів неподалік мене і почав зі мною спілкуватись на задушевні теми, кажучи, що є про мене дуже хорошої думки і що аж таки прикро, що я не є такої хорошої думки навзаєм. Я ж сказала, що думаю про людину саме те, якою вона і є. Це ще більше образило і призвело до того, що на мою адресу цей індивід сказав багато компліментів, зумовлюючи це тим, що мене має мучити совість від того, що я думаю недобре про людину, яка про мене добре думає. Холодно подякувала за компліменти і несподіванка! – хлоп’я забажало мати «хоча б фото на пам’ять з тобою, людиною, яка про мене так думає». Даруйте за розмови ребусами, перейдіть за посиланням “хто” прочитайте статтю, а з неї ще раз клацніть по оранжевому і прочитайте ще одну статтю аби у вас склалось враження що це за людина зі мною говорила і чому я її так сприймаю.
Далі ще був вечір повний несподіванок від іншої людини, дещо схоже до того, що я писала вверху про математика, але іншими словами. Але на цьому акцентувати увагу даної публікації не хочу.
Загалом атмосфера була весела, всі веселились і танцювали.Побули ми там з одногрупниками до 11-ї години. Далі виникли якісь нюанси щодо доплати за зал, за щось не домовились і ми вирішили перекочувати на дискотеку, але проблема в тому, що ми вже вийшли зі закладу, почався дощ, і от ми стоїмо під дощем, бо деякі добряче випивші одногрупники сперечаються в який клуб краще іти. Після суперечок, добирання на таксі до Львова (їхали як в банці шпроти) таки вирішили куди. Але перед цим найп’яніші ще влаштували велику пішохідну прогулянку по Львову, з метою заспівати пісню про путіна лалалала.
Доперлись до клубу, для багатьох п’янка продовжилась… О, так-так, Врублевська побувала в нічному клубі і остаточно переконалась, що це середовище не для неї.
О пів на 4-ту ранку з клубу вийшли, деякі собі вже замовили таксі і хутко поїхали додому. Я й не встигла озирнутись, як залишилась у компанії двох одногрупників, один з яких заледве тримався на ногах і вимагав, щоб його завели на високий замок. Живе він далеко за Львовом, і якби я знала його адресу, то запроторила б його в таксі, а так доводилось слухати його п’яні брєдні. Звісно в мене виникало бажання плюнути на все, так само поїхати додому і хай мастять собі голову. Але совість казала, що якщо серед ночі цього придурка лишити самого, то його обкрадуть та поб’ють, ще потім брати гріх на душу, що лишила його на призволяще (чому в мене таке дурне сумління?!)
Тож ми з тим іншим одногрупником лишились із цим і я його вмовляла їхати додому. Вирішалась справа несподівано: він пішов в туалет за будинок… ми його чекали 5 хв, а потім побачили, що він щез! Телефон в нього не відповідав. Усвідомлюючи, що в такому стані він далеко не дійде ми почали обшукувати навколишню територію та вулички, але це було марним. Врешті-решт за годину пошуків ми до нього додзвонились і він виявився… вдома! Бо бачте в своєму п’яному стані усвідомив, що в житті його все дістало, він взяв найближче таксі і поїхав.
Злюща я теж поїхала додому з усвідомленням, що вб’ю цього ідіота. Це було хорошим уроком для мене, що треба людей мати попросту в задниці, а не перейматись за всіх і всія. Відтак о 5-й ранку я була дома і могла аж 3 години поспати, щоб поринути у вир нових справ.
І от вам мінуси українських випускних: чому аж так багато пити? Люди не здатні веселитись без випивки. І їжі теж забагато, надто, незбагненно багато…
Але все минулось і нехай. Випускний з такими пригодами я точно запам’ятаю…
15.06.2014
Випускниця,
Ольга Врублевська
P.S. бонус для читачів, що спілкуються зі мною у соцмережі «ВК», там є фото з випускного, можете поглянути. 

.