Вы и так знаете, что надо. ДЕЙСТВУЙТЕ!

Не очікувала, що стаття «Епоха ділового ідіотизму, впаювання непотребу і відмова від життя» викличе такий сплеск емоцій у відгуках серед читачів. У всякому випадку, дякую за кожен відгук. Один особливо припав до душі, та навіть навів на роздуми оповісти трохи у цій публікації. Мені цей коментар читався з інтонацією крику, обурення, наче з останніх сил. Принаймні я такий вміст вкладаю у прочитані слова. Тому що так, набридло.
Коментар Олександра (Alex_V), передаю дослівно:

Скільки коментарів, але нажаль нічого не зміниться, а все тому, що локомотив несеться з такою швидкістью, що так просто його не зупинити і ніхто вже ненаважится зірвати стоп-кран. Всі будуть лежати на своїх місцях хто в спальному купе класу люкс, хто в плацкартному вагоні, і всі будуть казати що треба і як треба робити, розводити дискусії, філософствувати, а потяг і далі собі їхатиме в дупу. Або зривай стоп-кран, або їдь собі мовчки і не “сотрясай воздух”. Я цим висказуванням нікого не хотів образити, просто вже набридло чути весь час оце “нам треба”, я вже скільки років це чую по радіо, телебаченню, на вулиці, в гостях, але люди і далі продовжують дивитись дибільні серіали, ср_ти навколо себе, поводити себе як останне бидло, красти те, що погано лежить, брехати один одному і т.д. Але при тому всі кричать, що треба то, треба сьо, треба то-то міняти і т.д.. Було б краще як би кожен сказавши “треба то-то” ще б щось сам би і зробив заради цього. А якщо не може зробити то нема чого і “сотрясать воздух” ковиряючись в носі і почісуючи дупу…
P.S. Це не стосується автора публікації і самої публікації, це просто я написав, бо є такі люди, які очікують, що хтось щось змінить замість них, а вони тільки з розумним виглядом будуть проводити аналітику. Так що якщо хтось вважає, що ходити з телефоном у туалет ідіотизм, то нехай не ходить з ним і подає приклад іншим. Той хто вважає що по телевізору показують тупі ток-шоу та концерти, то нехай не дивиться телевізор. Той хто вважає, що навколо брудно нехай не смітить… От і буде все само регулюватися, та на сьогоднішній день я цього всього не бачу, а чую лише одні розмови…
Але я, на відміну від автора коментаря, вірю, що щось зміниться. За єдиної умови – якщо кожен почне з себе.
Ну от, я буду проводити у цій публікації чергову «аналітику», а для чого?
Враження таке, що Олександр написав правильно. Всі і так знають що треба, тільки ніхто нічого не робить.
Тому що культура починається з найелементарнішого, але всім впадло зробити навіть найелементарніше.
Для банального прикладу: всі чудесно знають переваги роздільного сміттєзбирання. Вже навіть передбачені урни для окремих видів відходів. Але ж ні, всім впадло поставити ту пластикову пляшку вдома біля сміттєвого видра аби згодом викидати її не у загальні відходи, а у спеціально назначені. Мене вже і так на вулиці вважають ідіоткою, бо я підходячи до баків кидаю все в різні урни.
Тому що всім керує лінь і думка, що все хороше в цю країну має приходити зверху.
А Ви (аж хочеться грубо сказати, але від лайки втримаюсь) щось робите? Наймінімальне, але хоча б ЩОСЬ?!
Мені деколи головою об стіну хочеться битись, але знаю, що не завадить. Просто такі наші люди.
Все одно, не здаюсь. Я щось тай роблю. Хай мало, але це завжди краще, ніж нічого. Може моє життя мине бездарно, бо моя діяльність лиш краплина в морі, але я проживу це життя не даремно, якщо в це море багнюки я влию хоч краплину чогось доброго. Ось ви і дізнались ціль мого життя. Завжди собі повторюю, про цю краплину хорошого, яку можна спрямувати в цю багнюку.
Чому мине недаремно, якщо мало що змінюється? Бо я намагалась. Намагаюсь прийти до чогось кращого. Поки розрад мало. Духом не падаю. Але тішусь коли бачу інших людей, які теж щось роблять, якось стараються на краще.
Іще, оповім вам мій італійський досвід.
Післявоєнного часу Італія була дуже бідною країною. Так само, як зараз і українці, італійці свого часу виїжджали масово на заробітки. Коли я говорила з одним надзвичайно розумним італійським паном і спитала, як прийшла Італія до змін від такого поганого становища до хорошого мені відповіли:

«Ми хотіли змін. Приїжджали у відпустку наші емігранти, розповідали, як воно десь там. Це часто обговорювалось. Люди наслухавшись опису емігрантів вбачали де у тамтешньому є переваги, а де недоліки. Переваги захотіли і собі. Люди почали самостійно змінюватись. Так, були економічні події коли повезло. Але це – економіка. Інша справа – люди. Вони захотіли змін не економіки, а свого життя. От і почали старатись на краще»

А тепер кажіть мені – в 60-х роках люди могли обговорювати що є краще і старатись вдосконалитись, а ми тепер маючи значно легші форми спілкування нездатні такого обговорити? Та ні, здатні. Але лиш на обговоренні діло заглохне, далі повна бездіяльність.
Висновки публікації?
Мабуть таки без «треба». Тому що таки так – ви самі знаєте, що треба. Але натомість зараз просто читаєте в інтернеті публікацію якоїсь молодої дівчини.
Дякую, що читаєте. Я пишу як крик для світу, аби хто почув, збагнув.
Але. Дідька ж лисого! Окрім читання, писанини і балаканини. Робіть щось!
19.06.2013вірю і дію попри втому від того, що бачу,
Ольга Врублевська.
P.S. Для Однієї Людини, яка точно прочитає цю статтю. Хочу написати це саме в цей день. Дякую за всі події останнього часу, за підтримку і за те, що Ти є… Все інше Тобі відомо.

.