Опыт верхней полке, впечатления из столицы и великолепные ощущения...

Я повернулась. А була у Києві. То був просто щасливий день… Київ зустрів сонечком, друзі зустріли посмішками, а держ.установа зустріла без клопотів, все вдалось добре.
Але краще по порядку.
У вівторок ввечері (17/09/13) я поїхала у Київ. Спати на верхній полиці – окрема справа. Востаннє я там спала 8 років тому, тому тепер навіть не знала як туди залізти і як там втриматись аби не гепнутись. Проте врешті-решт таки спалось добре. На 9-ту ранку було назначене прибуття. Вранці Укрзалізниця частувала гарячими напоями. Я ризикнула і купила за 4,50 грн каву, однак то була лиш гаряча бурда, яка кавою гордо іменуються, але і це не зруйнувало мого настрою.
Вийшовши з вокзалу почалась прогулянка столицею… Перш за все у Ботанічний сад, потім до червоного корпусу університету Шевченка, а згодом і на Хрещатик. Там зробився привал у Пузатій хаті аби таки чимось поснідати і випити справжньої кави.З’ївши шматок торта, пішохідна прогулянка продовжилась до Майдану Незалежності. Покружлявши там, наступною точкою скерування була Арка Дружби Народів, а звідти і прекрасний вид на Дніпро та перехід до пішохідного мосту.
Побувши там подались до Андріївського спуску, згодом до Десятинної церкви, а тоді і на пейзажну алею, та зокрема у парк сучасної скульптури.
Ще трішки і я опинилась на вулиці Ярославів Вал. Скажу чесно, коли я там йшла мене сповнювали дивні відчуття. Це – не просто вулиця, там знаходиться посольство Італії… Звідти все починалось. Колись мені, ще зовсім маленькій, там видали візу, згодом я опинилась в Італії, де була 6 років, а результат цього всього – я зараз перекладач і викладач італійської мови. Є що згадати…Наступна точка призначення: Золоті Ворота. Але це не просто точка призначення, як спостереження архітектурної пам’ятки Києва. То було місце зустрічі з моїм приятелем – Сашком Лисим. Зустрітись з ним – справжня радість!
Невдовзі продовжили крокувати Києвом, зупинились на обід у тій же Пузатій Хаті, а тоді поволі пішли туди, задля чого і була вся ця поїздка… Департамент Міністерства освіти… які справи я там вирішувала варто описати в окремій публікації (гадаю комусь стане пригоді), але на щастя і там все було добре, хіба окрім того, що мій гаманець обдерли до останньої нитки – не залишивши там і копійки. Але то таке – при мені ще була банківська картка.
Поки була в цьому департаменті до компанії приєдналась ще одна людина – Павло Лисий, може хто пам’ятає – я писала про цих братів. А тоді згодом до нас долучився ще один хлопчина – Олексій.Вирішивши всі справи уже немаленька компанія, в якій я була виключно серед чоловіків, подалась до Софіївської площі, згодом до Михайлівської.
Ну і оскільки ми вже находились достатньо пішки, то таки скористались автобусом і поїхали до музею Великої Вітчизняної війни, себто там де в буквальному сенсі велично стоїть Батьківщина-мати.
А далі час почав нас «піджимати», тож повернувшись скоренько автобусом до Хрещатика (де ми повечеряли) ми поспішили до метро, яке доставило нас до станції Вокзальної, ну і гадаю всім зрозуміло – моя мандрівка дійшла до завершення і мене вже чекав потяг до Львова, гірший за попередній, де знову ж таки верхня полиця, але все негативне тліло на фоні моїх вражень прожитої доби…
Тож цей чудовий день закінчився, залишивши мені про себе на згадку десятки фото, жетон метро та теплі обійми і щирі усмішки друзів, з якими надіюсь скоро побачитись…
На завершення статті дякую Тарасу за супровід, Сашку за його мега класну програмку-путівник Києвом, Павлу за його клопітку працю фотографом, Олексію за хай коротку, та все ж зустріч, ну і всім за те, що в цей день були зі мною…
Треба буде ще повернутись… Бо таки усвідомлюю: “Kyiv. The city to come back”
19.09.2013
Зі столичним вітанням,
Ольга Врублевська

.