Милиция, прокуратура и мать их чертова

Оскільки всі мене питали як вирішилась та справа з крадіжкою гаманця, в якому були мої водійські права, то от зараз я розпишу детально всю історію. Сприйміть це як застереження – ніколи не зв’язуйтесь з нашою міліцією! Початок історії читайте у публікації “Досвід зустрічі із міліцією”
Отже, через 9 днів після написання заяви я подалась у Сихівський райвідділок, де після «відфутболення» по кількох кабінетах мені сказали: «Личаківський райвідділок має спочатку цю справу передати у свою прокуратуру, тоді вона передасть це Сихівській прокуратурі, а тоді документи прийдуть до нас. Вам треба піти у Личаківський райвідділок і запитати чи почали вони кримінальне провадження».
В той же день я пішла туди, де як ви пам’ятаєте працюють дуже думаючі люди. Мене знову пофутболили по кабінетам, де я всім переповідала мою історію і врешті мені сказали:– Ми подумали і вирішили, що довідку таки ми маєм Вам видати– Добре, видавайте– Не можемо, тому що її має підписати начальник, а його нема.– Прекрасно! 11-та година дня, чому начальника нема на робочому місці?!– А ви що – не знаєте яка ситуація на сході країни?– При чому тут начальник ЛИЧАКІВСЬКОГО райвідділку до Сходу країни?!– Як Ви можете думати про свої особисті інтереси коли в країні таке робиться? – вашу мать! Тут я реально була близька до того, щоб почати матюкатись.– Коли Ваш начальник соізволить прийти на роботу?– Приходьте через тиждень.
Ну от минув тиждень і я знову поперлась туди. Та як мені сказали: «Вашу справу таки вирішили направити у Сихівський райвідділок, з понеділка ідіть по довідку туди». Ще трохи погиркавшись я звідти пішла.
І от вчора я прийшла у Сихівський відділок. Для початку треба було, щоб вони перевірили чи надійшла моя справа і мені якась пані сказала: «Я не вмію перевіряти просто по прізвищу, мені треба номер кримінального провадження». Отут мене понесло…– Ви що всі подуріли? Та ви мене три тижні футболите з одного відділку в інший, а тепер вам ще чогось бракує! – А що я можу зробити, мені треба номер, інакше не можу…– де я вам зараз той клятий номер маю взяти? – підіть в прокуратуру і нехай вони вам скажуть– Прекрасно! Тепер я крім райвідділків маю ще іти в прокуратуру, ще куди ви мене пошлете?!
Поперлась в Сихівську прокуратуру, яка на щастя була поруч. Не знаючи куди йти я помітила в  коридорі двох чоловіків: одного старшого, іншого молодого і запитала у них де можна довідатись номер справи отриманої з іншої прокуратури.
Молодший сказав: «у канцелярії, прямо і наліво»
Старший чоловік сказав:– А для чого Вам? Номер справи так просто не видається, для цього мають бути відповідні підстави, бажано затверджені в довідці…– Ви знущаєтесь?! Мене три тижні футболять по міліціях, ніхто не здатний видати довідки про крадіжку водійський прав, а тепер вам ще сюди довідки таскай!
І ось той, що молодий сказав: «Ти така гарна, а така злосна і чого ж ти так?» Спочатку мені хотілось йому сказати хай в себе вдома так тикає, але я розвернулась і пішла в канцелярію.
Там мені сказали, що знайти номер справи по прізвищу важко, тому треба прийти за кілька днів.  Мій гнів мене вже остаточно почав перехлюпувати і я зчинила кіпіш, через те, як вони мене футболять.
Але тут зайшов той самий молодий прокурор, якого я щойно бачила в коридорі, почув кілька моїх розлючених фраз і сказав мені: «Ходи зі мною», я вийшла за ним, він сказав: «Ходи у кабінет і розкажеш детально, що сталось». Я переповнена люті розказала як мене третій тиждень поспіль ганяють по міліціях і тепер от послали в прокуратуру. Він уважно послухав, а тоді сказав: «добре, йдем разом в канцелярію, я тобі поможу».
Ми вернулись туди, де трапився наступний діалог:– жіночки, будь ласка, пошукайте серед справ, які прийшли нам з Личаківської прокуратури ту, що стосується цієї дівчини. В неї прикра ситуація, її три тижні посилають в різні відділки міліції і не можуть довідки видати.– ми їй сказали, що це робиться пару днів.– та яке пару днів, ви шо? Треба просто шукати по прізвищу заявника, а не по номеру, от і все.– такий добрий, от сам і шукай.
Наступні 10 хвилин він у купі паперів шукав мою справу і таки її знайшов. Далі подзвонив прокурору, якому її передали: «підійди будь ласка в приймальню, тут прийшла одна дівчина, справу якої ти розглядаєш, їй потрібні деякі дані. … Сєрий, ну підійди, тобі що важко? … Я розумію, що тобі впало і пофіг, що хтось прийшов, тебе я прошу, тобі важко мені послугу зробити?»
І от за кілька хвилин таки прийшов “Сєрий”, прокурор моєї справи. Мій новий «приятель» замість мене переповів йому мою історію і попросив надати дані: «але напиши їй все – номер, день коли почали провадження, прізвище слідчого, бо ж до неї знову придруться і ще чогось буде бракувати». “Сєрий” сказав «блін, напишу» і подякувавши прокурору, що мені поміг, я пішла за “Сєрим” в кабінет, де таки отримала всі дані.
Подякувала я може і не як слід, бо людина мені таки помогла, а я все ще була розлючена. Та щось мені підказує, що була б я огрядною 50-ти річною жіночкою мені б не помагали.
Але це ще не все. Далі я знову подалась у міліцію, вже знаючи до якого слідчого іти. Він знайшов мою справу, але сказав, що не може видати довідку, бо нема начальника. Я знову закатала скандал:– Звісно, начальників ніколи нема на роботі, вони тут взагалі бувають?!– А при чому тут я? я – простий, а він начальник– Всі ви тут прості! Я вже третій тиждень ходжу до вас і одне думаю – мало вас люди палили тоді в лютому, ой мало! Треба було більше жару вам дати!– Ну чого Ви так? прийдіть за дві години і буде Вам довідка.
Я пішла в басейн і за дві години знову прийшла у міліцію, нагло зайшла у кабінет і сказала:– Я за довідкою.– Вона не готова.– А я не спішусь, я тут посиджу доки не буде готова, – і нагло всілась у крісло в кабінеті.
Напарник збоку каже:– але ми тут на обід зібрались– мене це не цікавить. Я тут буду сидіти доки мені не видадуть довідку. – аби продемонструвати серйозність моїх намірів, я дістала книгу і почала собі спокійнісінько її читати.
Слідчий тут же роздрукував якийсь аркуш і вибіг з кабінету. Повернувся:– начальник занятий і не може її підписати.– ну я ж Вам сказала: мене це не цікавить. Я тут буду сидіти доки не отримаю довідки.
Через 15 хвилин начальник звільнився і підписав мою довідку, слідчий приніс і поспіхом каже:– ну от і все, ви маєте довідку і можете йти.– ні-ні, шановний. Для початку ще дайте мені файлик, щоб довідка мені не пом’ялась, я її перечитаю чи правильно Ви все написали, бо якщо ні – будете переписувати.
Коли я вже виходила цей слідчий мені сказав: «Вибачте, будь ласка»; – «Що?»; – «Вибачте, будь ласка, що через діяльність міліції ви так довго чекали на свою довідку». Чи то совість в нього прокинулась чи що не знаю. Та я пішла звідти. Наступний етап – ДАІ.
Але майте на увазі – з міліцією краще не зв’язуйтесь!
21.05.2014
Все ще дещо розлючена,
Ольга Врублевська

.